Хлестаков. Ну щож, нічого з вами робить, візьму і тарілку.
Купці (кланяючись)» Та вже за одним заходом візьміть і цукор.
Хлестаков. О ні, я хабарів не беру ніяких.
Йосип. Ваше високоблагородіє! Чому не берете? Беріть! В дорозі всьо придасться. Давай сюди голови і кошик! Давай всьо, всьо пригодиться. А то що? Мотузочок? Давай і мотузочок, — і мотузочок в дорозі знадобиться: чи віз поломиться, чи шо інше, звязати буде чим…
Купці. Та вже зробіть ласку, ваше сіятельство! Як що вже й ви, значить, не поможете, нашій просьбі, то вже й не знаємо, що й робить! Хіба бери та вішайся.
Хлестаков. А якже, а якже, я зроблю! (Купці виходять).
Чути голос жінки. „Пусти, чуєш, пусти! Не смієш не пустити. Я на тебе пожаліюсь йому самому. Та ти не штовхай так, болить!“
Хлестаков. Хто там ще? (Підходить до вікна). А що там, молодице?
Голоси двох жінок. Ласки вашої батечку, просимо! Звольте, пане вислухати.
Хлестаков (у вікно). Пропустіть її.
Жінка слюсаря (кланяється в ноги). Ласки вашої прошу…
Жінка підофіцера. Ласки вашої прошу…
Хлестаков. Та що ви за жінки?
Підофіцерша. Підофіцерська жінка, Іванова.
Жінка слюсаря. Хавронія Петровна Пошльопкина, тутешня міщанка, жінка слюсаря; батько мій…
Хлестаков. Пострівай, нехай одна говорить. Чого тобі треба?
