Хлестаков. А, та я вас вже бачив. То ви, здається, тоді впали? Як там ваш ніс?
Бобчинський. Богу дякувати, добре! Будьте ласкаві не турбуватися — присохло, зовсім присохло.
Хлестаков. Добре, шо присохло. Я радий тому… (Нараз різко). Гроші у вас є?
Добчинський. Гроші? Які гроші?
Хлестаков. Позичити карбованців тисячу.
Бобчинський. Таких грошей, їй Богу нема. А може, чи нема у вас, Петре Івановичу?
Добчинський. При собі не маю, бо всі гроші, як самі добре знаєте, покладено на рахунок суспільної опіки.
Хлестаков. Ну, коли нема тисячі, то хоч карбованців сто.
Бобчинський (нишпорить по кишенях). У вас, Петре Івановичу, не найшлосяб сто карбованців? У мене всього сорок…
Добчинський (заглядаючи в гаманець). Двацять пять карбованців усього.
Бобчинський. Та ви ліпше пошукайте, Петре Івановичу! У вас там, з правого боку підрана кишеня, так чи не запали туди?
Добчинський. Ні, нема далебі, і в дірі нема.
Хлестаков. Ну, все одно! Я лиш так собі. Добре, хай буде шістьдесять пять карбованців… то все одно. (Бере гроші).
Добчинський. Осмілюсь просить вас з приводу одної, дуже делікатної справи.
Хлестаков. Щож такого?
Добчинський. Діло, бачите, дуже делікатної натури: мій старший синок, знаєте, уродився ще перед моїм вінчанням…
Хлестаков. Так?
Добчинський. Воно тільки так говориться, а на ділі, то він так само роджений як і після вінчання, І це все, як годиться, я завершив опісля законним одружінням…
