прочитати що небудь втішне… Як ваше прізвище? Я все забуваю.
Артем Пилипович. Земляника.
Хлестаков. А, правда! Земляника. А що, скажіть, будь ласка, є у вас діточки?
Артем Пилипович. А якже — пятеро, двоє вже дорослих.
Хлестаков. Кажете, дорослих! Ну, а як вони… як вони теє-то…
Артем Пилипович. То є, чи ви не ласкаві спитати, як їм на імя?
Хлестаков. Так, так! Як їм на імя?
Артем Пилипович. Микола, Іван, Лисавета, Марія і Перепетуя.
Хлестаков. То гарно.
Артем Пилипович. Не смію більше турбувати вас своєю особою, та забирати дорогий час, який потрібний на святі обовязки… (Кланяється і збирається вийти).
Хлестаков (проводячи його). Ні, ні, нічого. Алеж все те, що ви мені росповідали, дуже смішне. Будь ласка, коли небудь, ще іншим разом… Я це дуже люблю. (Вертається і відчинивши двері, кричить за ним). Слухайте! як вас! Я все забуваю, як вас по імени і по батькови!
Артем Пилипович. Артем Пилипович.
Хлестаков. От що, Артеме Пилиповичу! Мені трапилась дивна пригода: в дорозі зовсім витратився. Не моглиб ви позичити мені карбованців чотириста?
Артем Пилипович. Чомуж ні?
Хлестаков. А, то гарно! Дуже вам вдячний.
Бобчинський. Маю честь представитися: громадянин тутешнього міста, Петро, Іванів син, Бобчинський.
Добчинський. Дідич Петро Іванів син, Добчинський.
