Добре, я готов відпочить. Сніданок у вас, панове, був дуже гарний… я задоволений, я задоволений. (Деклямує). Лабардан! Лабардан! (Виходить у бічну кімнату, за ним городничий).
Бобчинський (до Добчинського). Оце Петре Івановичу, чоловік! Ось, що воно значить чоловік! В життю не був у присутности такої важної персони; вірите, трохи не вмер з переляку. Як ви міркуєте, Петре Івавовичу, який його чин?
Добчинський. Я так думаю, що ґенерал.
Бобчинський. А я так думаю, що ґенерал… перед ним мішка гречаної вовни не варт, а коли вже ґенерал, то вже хиба самий ґенераліссімус. Чули ви, як він державну раду в руки взяв? Ходім швидче, роскажемо про все Амосови Федоровичу і Коробкину. Бувайте здорові Ганно Андріївно!
Добчинський. До побачення, кумонько!
Артем Пилипович (до Луки Лукича). Страшно, та й годі; а від чого — і сам не знаю. А ми навіть не в мундірах… Ну, а що буде, як проспиться та в Петербург махне донос?!.. (Виходять обидва зажурені, говорять): Будьте здорові, пані!
Ганна Андріївна. Ах, який приємний!
Марія Антонівна. Ах, який милий!
Ганна Андріївна. А як делікатно поводиться! Зразу пізнати столичну пташку. Рухи і все таке… Ах, як чудово! Я страх люблю таких молодих людей! Я просто без памяти!… Одначе я йому дуже вподобалась: я це запримітила — все на мене поглядав.
