Слуга. Нема, тай тільки.
Хлестаков. А… а сьомга… а… риба, а котлєти?
Слуга. Це для кращих.
Хлестаков. Ах, ти дурень!
Слуга. Може й так.
Хлестаков. Порося ти паршиве… як се, вони їли, а я не маю їсти? Чомуж, чорт би тебе взяв, я не можу того їсти, що вони? Хібаж вони не такі проїжжі які я?
Слуга. Та воно звісно… начеб такі, та тільки не такі.
Хлестаков. А якіж?
Слуга. Звісно які! Вони, бачите, їдять і гроші платять.
Хлестаков. Я з тобою, дурню, й балакать не хочу. (Наливав зупу і їсть). Що се за зупа? Я тебе питаю, що се за зупа? Це просто літепло налите в миску, ніякого смаку; чимось смердить. Я не хочу тої зупи, принеси мені кращої.
Слуга. Як не хочете, я й візьму. Хазяїн казали, як не хочете — то й не треба.
Хлестаков (притримує тарілку, яку хоче слуга брати). Ну, ну… не руш дурню! Ти звик так поводитися з іншими… я, братіку тобі, не хтось такий; зі мною не раджу… (їсть). Боже мій, що це за зупа! (їсть далі). Мені здається, що ні одна людина на всім світі не їла такої юшки! Якесь піря плаває замісць масла… (Крає курку). Ай, ай, ай, що це за курка! Давай печеню!… Там зупи трохи лишилося; Йосипе, візьми собі! (Крає печеню). Що се за печеня? Хиба це печеня?!
Слуга. А щож це по вашому?
Хлестяков. А чорт його зна, що це таке, тільки це не печеня. Це підошва запечена, сокира, ну, тільки не мясо. (їсть). Шахраї, каналії! Чим вони людей годують! І щелепи заболять, поки розжуєш хоч один такий кусок. (Колупає пальцем в зубах). Падлюки! Цілком наче дубова кора, — ніяк не витягнеш; і зуби почорніють від такого обіду. Злодюги! (Витирає губи серветкою). Більше нічого нема?
