Сторінка:Гоголь М. Ревізор (1927).djvu/29

Ця сторінка вичитана

винським почали позиватися… А мені це на руку, прямо роскіш: полюю на зайців на землях одного і другого.

Городничий. Мій друже, немилі мені тепер ваші заяці. Мені оте прокляте інкоґніто заїхало в голову. Так і чекаю, то ось-ось відчиняться двері і шусть у хату.

 
ЯВА 3.
(Ті самі, Добчинський і Бобчинський. Обидва вбігають засапані).

Бобчинський. Незвичайна подія!

Добчинський. Несподівана вістка!

Усі. Що, що таке?

Добчинський. Неждана річ. Приходимо в гостинницю…

Бобчинський (перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем в гостинницю…

Добчинський (перебиваючи). Пострівайте, Петре Івановичу, я роскажу.

Бобчинський. Е, ні, дозвольте, хай уже я… дозвольте, дозвольте… виж так не роскажете…

Добчинський. Таж ви зібетесь і всього не пригадаєте…

Бобчинський. Пригадаю, їй Богу, пригадаю все, по черзі. Вже ви мені не перешкаджайте, хай я роскажу, не перебивайте! Панове, скажіть, Бога ради, щоб Петро Іванович не перебивав.

Городничий. Та кажіть же ради Бога, що там таке? У мене серце мало не вискочить з грудей. Сідайте панове… Сідайте! Петре Івановичу нате вам стільчик. (Всі сідають довкола обох Петрів Івановичів). Ну кажітьже, що там таке?

Бобчинський. Пострівайте, пострівайте… Я всьо по черзі… Як тільки я мав приємність вийти від вас після того, як ви занепокоїлися одержаним листом, еге… так кажу, я зараз же забіг… та вже прошу вас, не перебивайте Петре Івановичу! Я вже всьо, всьо знаю… і по черзі… Так кажу, я бачите, забіг до Коробкина. Не застав Коробкина дома, тоді до Ростаківського, теж не застав і Ростаківського, тоді я до Івана Кузьмича, щоб і його