Сторінка:Гоголь М. Ревізор (1927).djvu/27

Ця сторінка вичитана

Лука Лукич. Не доведи Господи, служити учителем! Всього бійся, всякий втручається, всякому хочеться показати, що й він розумний.

Городничий. Це ще нічого — але інкоґніто кляте! Нагло впаде: „А, ви тут, голубчики!“, „А хто, спитає, тут суддя?“ — „Ляпкин-Тяпкин“. — „А давай но сюди Ляпкина-Тяпкина! А хто опікун добродійних установ?“ — „Земляника“. — „Давай сюди Землянику!“. Ось де болячка.

 
ЯВА 2.
(Ті самі і почтмайстер).

Почтмайстер. Скажіть, панове, що се таке? який се урядовець їде?

Городничий. Хібаж ви не чули?

Почтмайстер. Та чув від Петра Івановича Бобчинського. Він отсє тільки що був у мене на почті.

Городничий. Ну, і що ви думаєте про це?

Почтмайстер. А щож тут довго думати? — Війна з турком, от і все.

Амос Федорович. Вирвали мені з уст! Я теж так думаю.

Городничий. А вжеж, обидва попали пальцем в небо…

Почтмайстер. Справді, війна з турком… а всьо француз підкручує.

Городничий. Яка там війна з турком! З нами погано буде, а не з турком, ось що. Се ясне, як сонце… В мене є лист.

Почтмайстер. Так і кажіть, то війни з турком не буде.

Городничий. Ну і щож, як там з вами, Іване Кузьмичу?

Почтмайстер. Та що там я? А як з вами Антоне Антоновичу?

Городничий. Та що я? Боятись, не боюсь, а всеж таки трохи… Купці та міщане мене непокоять… Кажуть, ніби я їм залив сала за шкуру, а я, їй Богу, коли що і взяв від кого, то із щирого серця, без ніякої злоби. Я думаю навіть… (бере його під руку і відводить на бік) я думаю навіть над сим, чи не було на мене якого доносу… По-