і бажає збудити почуття сорому, без якого людина скочується на саме дно морального упадку. Він дає товчок до роботи мисли в напрямі самопізнання і самодіяльности. А щирими гуманними почуваннями накликає на шлях гарного і доброго, до служби вічним, високим ідеалам людства.
Та в писаннях Гоголя найдемо не тільки високий тон суспільних і моральних почувань, але й справжнє мистецтво. Навіть найбільш гумористичні картини змальовані у повній краси формі. Служба красі йшла в нього гармонійно зі службою моралі й правді. Тим доказав, що мистецтво може лишитися справжнім мистецтвом і тоді, коли зачіпає і найбільш пекучі, злободневні питання та безоглядно голосить правду.
Якщо оцінювати заслуги Гоголя як письменника і громадянина, то вони однаково цінні і для українців і для великоросів і як творця реалізму в повісти і драмі і як каменяря на шляху поступу і конечности зреформування життя в імя правди й справедливости.
Інше, питання, до якої літератури належать власне Гоголеві твори і їх автор, чи до української чи до російської? Погляди учених і істориків літератури ріжні, а звичайно, не тільки серед чужинців але й серед українців і по несвідомости і по традиційному шабльону, вважається Гоголя письменником великоруським та й ще на добавок зла називається його »Ґоґоль«. Українські оповідання з повістю »Тарас Бульба« на чолі є темою і духом і поетичним засобом і літературним опрацюванням наскрізь народньоукраїнські. Про тісний звязок цих творів з історичним минулим, з побутом і поезією України ми згадували. Підчеркнули ми головно ту велику ролю, яку в творчости Гоголя відіграли українські пісні, особливо козацький епос, та народні звичаї і оповідання. Для російської літератури вони зовсім чужі. Вони й не мають ніякого традиційного звязку з нею. Натомісць цей звязок ясний з українською літературою 18 ст. і відродженою 19 ст.[1] Такі типи в його оповіданнях
- ↑ Про це написані цінні студії: В. Перетца, згадана вище і В. А. Розова, Традиціонные типы малорусскаго театра XVII–XVIII вв. в юношескія повѣсти Н. В. Гоголя. Київ 1911.
