і глибина людяности перетворюють комедію в глибоку душевну драму і вказують шлях до ідеалу«.
Комедію виставлено перший раз 1836 р. в Петербурзі. Зі страхом глядів автор на сцену та з глибокою журою о долю того твору, в котрий вложив свою душу і найчистіші змагання. Із гри Гоголь не був ніколи вдоволений і був переконаний, що одинокий М. Щепкин може виставити »Ревізора«, як слід.
Зате вражіння пєси було велике. Проти автора піднеслось сильне й голосне негодування. Його обвинувачували, що захитує основами держави; кричали, щоб заборонити, покарати. »Всі проти мене« — жалієсь Гоголь. »Лають і ходять на виставку; на четверту не можна було дістати білєтів«. …Тепер бачу, що значить бути комічним письменником. Дрібна тінь правди… і стають проти мене цілі стани. Уявляю собі, що то булоб, якби я був взяв що небудь з петербурського життя, котре відоме мені краще, ніж провінціональне. Прикро бачити »проти себе людей тому, що любить їх братньою любовю«.
Треба памятати об тім, що не тільки сюжетом і духом наскрізь українські твори, але й »Ревізора« написав Гоголь тоді, коли всі його думки й почування з'осередились на Україні, коли задумував туди переїхати і їй служити, коли писав її історію, коли прямо до екстази одушевлявся українськими піснями.
Якщо українська народня пісня мала великий вплив на росіян Пушкина і Жуковського, то тим паче на українця Гоголя. На ній розвивався і ніжнішав його артизм, з неї вливалось в його душу багатство високопоетичних образів і порівнань, — сильних, безпосередніх, свіжих почувань і глибоких ліричних настроїв. Народня пісня дала його творам те квітчасте тло, що таємним теплом огріває найбільш холодні його картини. В українській пісні — по словам одного з приятелів Гоголя — перехід від сліз до сміху і від сміху до сліз так бистрий і природний як і в життю українця, що після плачу й роспуки вміє залитися сміхом своїх комічних і сатиричних пісень. Тут треба шукати теж головного джерела Гоголевого сміху, під котрим заєдно криються »незримі, невідомі світови сльози« і плачу, що на