хотів уже запакувати мене в тюрму. Аж тут через мою петербурську фізіономію і через убрання весь город взяв мене за ґенерал-губернатора. І я тепер живу в городничого, розкошую, на стрімголов залицяюся до його жінки і дочки; не знаю тільки, з котрої почати — думаю найперше з матери, бо вона, здається, зараз готова на всякі услуги. Памятаєш, як ми колись з тобою бідували, обідали на дурничку, і як одного разу цукорник ухопив мене за обшивку длятого, що я з'їв кілька тісточок на рахунок англійського короля? Тепер не те, всі позичають мені грошей, скільки захочу. Чудаки надзвичайні! Тиб вмер зі сміху. Я згадав, шо ти пишеш деякі статейки, то змалюй і їх літературно. Перш усього — городничий дурний як сак…
Городничий. Не може бути! Там того нема!
Почтмайстер (показує листа). Читайте самі!
Городничий (читає). „Як сак“. Не може бути! Це ви самі написали!
Почтмайстер. Ну от, якже я міг би написати?
Артем Пилипович. Читайте!
Лука Лукич. Читайте далі!
Почтмайстер (читає далі). „Городничий дурний — як сак…“
Городничий. А чорт би його взяв! Треба ще повторювати. Ніби і без того воно там не стоїть.
Почтмайстер (читає далі). Гм… „Почтмайстер теж добрий чоловік“… (Перестав читати). Ну, тут він і про мене щось непристойно виразився…
Городничий. Ні, ні, читайте!
Почтмайстер. Та навіщо?
Городничий. Ні, ні, чорт візьми! — коли вже читати — то читати! Читайте все!
Артем Пилипович. Давайте сюди, я прочитаю. (Насаджує окуляри і читає). „Почтмайстер як дві краплі води — департаментський сторож Міхеїв, і теж ледащо мочить морду в горівці“.
