Сторінка:Гоголь М. Ревізор (1927).djvu/101

Ця сторінка вичитана

рові сідло. Е ні, голубчику, до сього іде довга пісня. Тут є й кращі від тебе, та й то ще не ґенералами.

Артем Пилипович (на бік). Ач чортяка — вже і в ґенерали лізе! Чого доброго, може й буде. А в нього пихи, чорт його не взяв, досить. (Звертається до нього). Тоді вже, Антоне Антоновичу, і про нас не забудьте.

Амос Федорович. А якщо трапиться, приміром, якась потреба, так ви, будь ласка, не відкажіть своєї помочі.

Коробкин. На той рік думаю везти свого синка в столицю на службу державі, то будьте ласкаві взяти його в свою опіку, замісць батька рідного станьте йому сирітці.

Городничий. Я буду дуже радий чим небудь стати в пригоді.

Ганна Андріївна. Ти, Антосю, завсіди скорий на обіцянки. Але перш за все, ти не мати меш часу думати про це. Тай взагалі, як можна і з якої речі обтяжувати себе такими обіцянками…

Городничий. Чомуж ні, серденько? Іноді можна.

Ганна Андріївна. Звісно, можна, алеж не для всякої дрібноти розпорошувати свою прихильність.

Жінка Коробкина. Чуєте, за яких вона нас має?

Гостя. Та хіба ви її не знаєте: вона все така; я її знаю, посади її за стіл, то вона й ноги…

 
ЯВА 8.
(Ті самі і почтмайстер входить засапаний з розпечатаним листом у руці.)

Почтмайстер. Дивне диво, панове! Урядовець, якого ми взяли за ревізора, зовсім не резізор.

Усі. Як — не ревізор?

Почтмайстер. Так, таки зовсім не ревізор, я про се дізнався з цього листа.

Городничий. Що се ви? З якого листа?

Почтмайстер. З його власноручного письма. Приносять, знаєте, до мене на почту листа. Глянув я на адресу —