Город. Оце зарізав, так зарізав! Убив! Убив, зовсім убив! Нічого перед собою не бачу, бачу тільки якісь свинячі пики, замісць обличча, а більше нічого… вернуть його, вернуть… (Махає руками).
Поштм. Де там його вернеш!? Я, як на гріх, наказав смотрителю дать саму що ні на є найкращу трійку, та ще чорт надав дать і наперед такий наказ.
Жінка Короб. Оце так, от вже іменно справжня конфузія.
Ам. Фед. Одначе, чорти-б убили його батька, панове, він у мене взяв три сотні карбованців в борг!
Арт. Пил. У мене теж три сотні карбованців. .
Поштм. (Зітхнувши). У мене теж три.
Бобч. У нас з Петром Івановичем шістьдесять пьять на асігнації.
Ам. Фед. (Розводе руками). Як же це справді, панове? Як же ми так спростоволосились?
Город. (Б'є себе в чоло). Як я, — ні як я, старий дурень! Зглузду з'їхав, немов очмарілий баран. Тридцять літ на службі, ні один купець, ні один підрядчик не міг мене обмотати, мотюг над мотюгами обдурював, пройдох і злодіїв таких, що весь світ обкрадали, ловив на гачок. Трьох губернаторів обдурив. Що там губернаторі?! (Маха рукою). Про губернатора нема чого говорить.
Ган. Андр. Але ж це неможливо, Антонику, він же заручився з Марусею.
Город. Заручився, заручився! Лізе в вічі з зарученням. (Божевільно). От, дивіться, дивіться весь світ, все християнство, всі дивіться, як в дурні… городничого. Так йому, так йому старому собаці. Дурня, йому дурня! (Свариться собі самому кулаками). Ех ти, товстоносий песиголовець! Віскряка, каглову ганчірку визнав
