налія, втокмачив би в самісеньке багно, та ще б і дрючком зверху притокмачив.
Купці. (Кланяються йому до ніг). Не погуби, Антоне Антоновичу!
Город. Не погуби! Тепер не погуби, а тоді що? У, я б вас. (Махнув рукою). Ну, нехай Бог простить. Годі. Я незлопамьятний, тільки тепер дивись, держи вухо вгору! Я віддаю дочку не за кого-небудь, не за якого-небудь там дворянина; щоб вітання було, розумієш? Не те, щоб відкараскатись якимсь-небудь там баличком, а чи головою цукру… Ну, ідіть з Богом… (Купці виходять).
Ам. Фед. (Ще біля дверей). Вірить, чи не вірить поголосці, Антоне Антоновичу? Вам з неба впало несподіване щастя?
Арт. Пил. Маю честь віншувати з несподіваним щастям. Я душею зрадів, почувши теє. (Підходить до ручки Ганни Андрієвни). Ганно Андрієвно! (Підходить до ручки) Маріє Антонівно!
Рост. (Входить). Антоне Антоновичу. Віншую! Хай Господь Бог продовжить вам і молодим життя. Да благословить потомство числено, онуків і правнуків. Ганно Андрієвно! (Підходить до ручки). Маріє Антонівно! (Підходить до ручки).
Короб. Маю за честь віншувати Антона Антоновича, Ганну Андрієвну, Марію Антонівну. (Підходить до ручки обох дам).
