Город. (Сердито). А, не до слів мені тепер. Знаєте ви, що той самий чиновник, якому ви скаржились, жениться тепер на моїй дочці? А, що? Що тепер скажете? Тепер вже я вас… Обманювать народ… Зробиш підряд з казною на сто тисяч, обмотаєш її, поставивши гнилого сукна, а потім жертвуєш двадцять аршин, та ще давай тобі нагороду за це! Та коли-б довідались, так тоді-б… Ще й пузо висовує наперед, він, бачиш, купець, його не руш… Ми, каже, і дворянам не уважим! Та дворянин… ах ти, морда собача! Дворянин вчиться всяких наук, його хоч і парять в школі різками, так за діло, щоб він знав, в чім користь. А ти — що? Починаєш шахрайством, тебе хазяїн бьє за те, що не вмієш обманювать. Ще, смаркач, паршук, отченаша не вмієш, а вже обмірюєш; а як пузо тобі розіпре, кешені понабиваєш, то зараз і носа задираєш! Ось бо то, я яка птиця. Від того, що ти шіснадцять самоварів вижлуктиш в день, то від того і губу копилиш! Та плювать я хотів на твою голову й на твою поважність!
Купці. Винні ми, Антоне Антоновичу, вибач!
Город. Скаржитись! А хто тобі поміг в шахрайстві, коли ти будував міст, та показав дерева на двадцять тисяч, коли його і на сто карбованців там не було? Га? Я поміг тобі, цапина твоя борода. Ти це забув, га? Та мені тільки пальцем було кивнуть і запроторить би тебе в Сибіряку. Що скажеш, га?
Купець. Як перед Богом, Антоне Антоновичу! Лукавий попутав. І онукам закажемо скаржитись. Вже що хочете, яке хочете задовольнення, тільки не гнівайтесь!
Город. Не гнівайся! Тепер ти у мене в ногах лазиш, а від чого? Від того, що моя зверху, а нехай би хоч трохи на твій бік перетягло, то ти б мене, ка-
