Город. Ой, Боже ж мій! Я, їй же їй не винен, ні тілом, ні душею. Не гнівайтесь! Робіть так, як вашій милості бажано. У мене тепер в голові таке… Я вже й сам не знаю, що робиться. Я таким дурнем зробився, яким ще ніколи зроду не був.
Ган. Андр. Ну, благословляй. (Хлестаков підходить з Марією Антонівною).
Город. Хай вас Бог благословить. А я тільки не винен. (Хлестаков цілується з Марією Антонівною. Городничий дивиться на них). Що це за чортячина? Справді. (Протирає очі). Цілуються. От, Боже мій, цілуються. Справді — жених! (Підскакує з радощів). Ай, Антін! Ай, Антін! От так городничий! Он куди пішло!
Йосип. Коні готові.
Хлест. Ага… добре… я зараз…
Город. Як? Ви їдете?
Хлест. Так, їду.
Город. А як же теє… Ви, мені здавалось, натякали на весілля?
Хлест. А це пусте… На одну хвилинку тільки, на один день до дядька — багатий дідок! а завтра вернусь…
Город. Не смію суперечить, в надії благополучного повороту.
Хлест. Як же, як же, я в мент! Прощайте, моє кохання! Ні, просто не можу виявить. Прощайте, моє серденько! (Цілує їй руку).
Город. Може чого на дорогу потрібно? У вас, здається грошей обмаль?
