Сторінка:Гоголь М. Ревизор (1918).pdf/81

Ця сторінка вичитана

Город. Ой, Боже ж мій! Я, їй же їй не винен, ні тілом, ні душею. Не гнівайтесь! Робіть так, як вашій милості бажано. У мене тепер в голові таке… Я вже й сам не знаю, що робиться. Я таким дурнем зробився, яким ще ніколи зроду не був.

Ган. Андр. Ну, благословляй. (Хлестаков підходить з Марією Антонівною).

Город. Хай вас Бог благословить. А я тільки не винен. (Хлестаков цілується з Марією Антонівною. Городничий дивиться на них). Що це за чортячина? Справді. (Протирає очі). Цілуються. От, Боже мій, цілуються. Справді — жених! (Підскакує з радощів). Ай, Антін! Ай, Антін! От так городничий! Он куди пішло!

 
ЯВА 16.
Ті-ж і Йосип.

Йосип. Коні готові.

Хлест. Ага… добре… я зараз…

Город. Як? Ви їдете?

Хлест. Так, їду.

Город. А як же теє… Ви, мені здавалось, натякали на весілля?

Хлест. А це пусте… На одну хвилинку тільки, на один день до дядька — багатий дідок! а завтра вернусь…

Город. Не смію суперечить, в надії благополучного повороту.

Хлест. Як же, як же, я в мент! Прощайте, моє кохання! Ні, просто не можу виявить. Прощайте, моє серденько! (Цілує їй руку).

Город. Може чого на дорогу потрібно? У вас, здається грошей обмаль?