Сторінка:Гоголь М. Ревизор (1918).pdf/77

Ця сторінка вичитана

Хлест. Чого ж ви відсовуйтесь від мене? Нам краще сидіти близче один біля одного.

Мар. Ант. Чого ж близько? Все одно і здалека.

Хлест. (Присовується). Чому ж здалека? Все одно зблизька.

Мар. Ант. (відсовується). Та за для чого ж це?

Хлест. (Присовується). Та воно так здається тільки, що близько, а ви собі уявіть, що це далеко.

Мар. Ант. (Дивиться у вікно). Що це таке, наче б то щось полетіло? Сорока чи якась инша птиця?

Хлест. (Цілує її в плече і, дивлячись, у вікно). То сорока.

Мар. Ант. (Встає збентежена). Ні, це вже занадто!.. Яка нахабність!

Хлест. Прошу вибачить, панно красна. Я це зробив від щирого кохання, їй Богу, від кохання.

Мар. Ант. Ви собі уявляєте мене за таку провінціялку… (Хоче йти).

Хлест. (Притримує її). Від кохання, їй Богу, від кохання. Я так тільки пожартував. Марія Антонівна, не гнівайтесь. Я навколюшках прошу вибачить мені. (Стає навколішки). Простіть, простіть, гляньте я навколюшках перед вами.

 
ЯВА 13.
Ті-ж і Ганна Андрієвна.

Ган. Андр. (Углядівши Хлестакова навколюшках). Ах, який пасаж!

Хлест. А, чортяка-б тебе взяла!

Ган. Андр. Це що таке? Що це за авантюри?

Мар. Ант. Я, мамочко…