коли ще живий, щоб здох, як собака без покаяння, або чим удавився! Слід було взяти сина кравця, а той — пьянюга, а батьки — багаті, хабаря підсунули, тоді він присікався до сина крамарихи Пантелієвої, Пантелієва прислала три сувої полотна його жінці, тоді він до мене. — „На що, каже, тобі чоловік, він, каже, тобі не гожий!“ Я те знаю, чи він гожий, чи ні, це моє діло, катюга клятий! Він, каже, злодій, хоч він, каже, ще й досі нічого не вкрав, то все одно, говорить, украде, його все одно на той рік візьмуть в некрути. А мені тепер як без чоловіка, злодюга?! Щоб тобі і всій рідні твоїй не довелося світу Божого бачити! А коли теща є, то щоб і тещі!
Хлест. Добре, годі, гаразд. А ти? (Випроваджує її).
Слюс. (Виходючи). Не забудь же, батечку мій, Будь милостивий!
Унт.-оф. На городничого, батечку наш, скаржитись прийшла.
Хлест. Що там? Кажи коротко.
Унт.-оф. Випоров різками, батечку!
Хлест. Як?
Унт.-оф. Помилка вийшла, батечку мій! На базарі баби, наші перекупки, побились, а полиція на саму бійку не встигла, вхопила мене та так відмантачила, що два дні сісти не змогла.
Хлест. Ну що ж його тепер робить?
Унт.-оф. Та робить тепер, звісно, нічого, але за таку помилку хай хоч штрап заплатить. Це вже моє щастя, його помилка, а гроші мені тепер дуже потрібні.
Хлест. Добре, добре. Іди собі, йди. Я зроблю розпорядок. (У вікно висовуються руки з проханнями). Та що там ще? (Підходить до вікна). Не треба, не хочу. Не
