на дітей; ні одно не схоже на Добчинського, але, навіть, дівчинка маленька, як вилиті суддя.
Хлест. Скажіть на милість! Я ніяк не думав.
Арт. Пил. А директор тутешніх шкіл… Я не можу собі уявити, як можна було повірити йому таку інституцію. Він гірше якобинця і такі погляди виховує у молоді, що я й сказать не можу. Коли бажаєте, я все це на папері спишу.
Хлест. Добре, добре, на папері. Мені це буде приємно, я люблю иноді, коли тобі сумно, почитати щось втішне. Як ваше призвище?
Арт. Пил. Земляника.
Хлест. Ага, так; Земляника. А що, скажіть — є у вас дітки?
Арт. Пил. А як же — пьятеро! Двоє вже дорослих.
Хлест. Так, дорослих. Ну, а як вони… як вони теє…
Арт. Пил. Ви хочете теж довідатись, як їх наймення?
Хлест. Так, власне, як їхнє наймення?
Арт. Пил. Микола, Іван, Лизавета, Марія і Перепетуя.
Хлест. Це добре.
Арт. Пил. Не смію більше турбувати вас і однімать дорогого часу, який потрібен на священні обов'язки… (Кланяється і хоче йти).
Хлест. Ні, ні, нічого, все те, що ви мені росповідали, дуже смішно. Будь ласка, коли-небудь ще иншим разом,.. Я дуже люблю. (Вертається і, одчинивши двері, кричить до його). Гей, ви, як вас там… Забуваю, як ваше наймення…
Арт. Пил. Артем Пилипович.
