Хлест. Дуже вам вдячний.
Лука Лук. (Біжить і говоре на-бік). Ну, слава Богу. Тепер, може, до школи не загляне.
Арт. Пил. Маю честь освідчитись: попечитель богоугодних інституцій, надворний совітник — Земляника.
Хлест. Доброго здоровля, прохаю сідати.
Арт. Пил. Мав щастя приймати вас у себе в дорученій мені богоугодній інституції.
Хлест. А, так, памьятаю! Ви дуже добре мене погостили.
Арт. Пил. Радий старатись по службі для отчизни.
Хлест. Правду вам сказать, це моя хворість — люблю гарну кухню. Скажіть, будь ласка, мені здається, ви вчора наче були трошки нижче на зріст, правда?
Арт. Пил. Можливо. (Помовчав). Смію сказати, що служу щиро (Присовується ближче з стільцем і говорить таємничо). А вже, що тутешній поштмейстер, — зовсім нічого не робить: всі діла запущені, посилки затримує… В цьому самі можете переконатись. Суддя теж, оцей, що був поперед мене, те й робить, що полює тільки за зайцями, в присутніх місцях держить собак; поводження-ж, признатись по совісті, як я те повинен перед вами зробить на користь службі і отчизни, хоч він мені і приятель, — поводження, кажу, самого неможливого. Тут є один дідич — Добчинський, куди-небудь вийде з дому, то він там вже й сидить біля його жінки, я згоден заприсягнути… Навмисне подивіться
