Лука Лук. (Пробує закурити, а сам весь труситься).
Хлест. Та ви не тим боком.
Лука Лук. (Від ляку випустив цигару, плюнув і махнув рукою). Проклята полохливість зовсім згубила!
Хлест. Та ви, як бачу, не охотник до цигар, а я признаюсь, це — моя хворість. Та ще жіноцтво — не можу бути спокійним! Ну, а ви як? Вам які більше до вподоби: чорняві чи біляві?
Лука Лук. (Не знає, що казать).
Хлест. Ні, ви скажіть одверто: чорняві чи біляві?
Лука Лук. Не смію знать…
Хлест. Ні, ні, ви не викручуйтесь! Мені конче хочеться знать ваш смак.
Лука Лук. Осмілюсь доложити… (На-бік). Вжей сам не знаю, що кажу.
Хлест. А-а, не хочете сказати. Знать, яка-небудь чорнявенька вже в око впала. Признавайтесь.
Лука Лук. (Мовчить).
Хлест. Ага, почервоніли. Бачите, бачите! Ну, чого-ж не говорите?
Лука Лук. Злякався ваше… бла… преос… сіят… (На-бік). Продав клятий язик, продав!
Хлест. Злякались. А у мене в очах, правда, є щось таке, що наводить страх? Я запевне знаю, що ні одна жінка не може витримати мого погляду; що, не правда?
Лука Лук. Власне так.
Хлест. А знаєте, зо мною дуже погана пригода сталася: я в дорозі зовсім розтратився, чи не позичили-б ви мені карбованців триста?
Лука Лук. (Мацає себе за кишеню). От халепа, як що немає. Є, є! (Виймає тремтячи і дає гроші).
