Та-ж сама кімната в городничого.
(Увіходять обережно на шпиньках: Амос Федорович, Артем Пилипович, Поштмейстер, Лука Лукич, Добчинський і Бобчинський. Всі в повнім параді і мундирах. Всю сцену ведуть тихо).
Ам. Фед. (шикує всіх в півкола). Бога ради, панове, ставайте швидче в коло, та щоб як можна більше було порядку. І, не дай Боже! В царський палац їздить і державну раду розносить. Ставайте по військовому, неодмінно по військовому. Ви, Петро Івановичу, ставайте з цього боку, а ви, Петро Івановичу, станьте ось тут. (Обидва Петрі Івановичі забігають на шпиньках).
Арт. Пил. Воля ваша, Амосе Федоровичу, а треба нам щось робити.
Ам. Фед. А що власне?
Арт. Пил. А звісно що.
Ам. Фед. Підсунуть?
Арт. Пил. Та хоч би й підсунуть.
Ам. Фед. Боязко, ковінька його матері! Ну, як розсердиться? Державний же чоловік! Хіба так, ніби від дворянства піднести на який-небудь памьятник?
Поштм. Або-ж, мовляв, прийшли по пошті якісь гроші, та не відомо кому вони належать!
Арт. Пил. Глядіть, щоб він вас по пошті не відіслав куди-небудь в далеку далечінь. Слухайте сюди: всякі такі діла не так робляться в кожній державі, де
