всього звертає увагу, що йому більше всього подобається в дорозі?
Йосип. Любить він, дивлячись, як що до чого прийдеться. Головне любить, щоб його вітали добре, гостина щоб була як слід.
Город. Як слід?
Йосип. Еге, як слід. На що вже я от крепак, а й то слідкує, щоб і мені було добре. Їй-Богу! Бувало заїдемо куди-небудь — „А що, Йосипе — питає, добре тебе гостювали?“ — Погано, Ваше-високоблагородіє — „Е, каже, нагадай, як приїду“. А я думаю собі, (махає рукою) Бог там з ними, я чоловік простий.
Город. Добре, добре, ти діло кажеш. Там я тобі дав на чай, а оце ще на тобі на бублички.
Йосип. За віщо так шануєте, ваше-високоблагородіє?! (ховає гроші) Хіба вже випью за ваше здоровля.
Ганна Андр. Зайди до мене, Йосипе, я теж дам.
Мар. Ант. Йосипе, душко, поцілуй свого панича. (З другої кімнати чутно легкий кашель Хлестакова).
Город. Чш… (Стає на шпиньки; далі вся розмова йде напівголоса). Боже вас борони — шуміти. Ідіть собі, Бога ради, тоді вже вам…
Ганна Андр. Ходім, Марусько. Я тобі скажу, я щось побачила у гостя таке, що тільки один на один можна сказати.
Город. О, уявляю собі, чого там тільки не плещете; послухаєш, то хоч вуха затуляй. (До Йосипа). Ну, друже…
Город. Чш… Косолапі, загуркотіли своїми чобітьми; так пруть, немов-би в чотирі ступи товчуть. Де вас чорти таскали?
