Хлест. З гарненькими актрисами маю знайомство. Я теж легенькі штучки пишу. Літераторів часто бачу. Пушкин, це мій перший приятель; я частенько йому кажу: „ну що брате, Пушкин?“ — „Та нічого, брате, відповідає бувало, так якось все“… Страшенний орігинал!
Ганна Андр. А, так ви й пишете? Це дуже приємно творити, ви, мабуть, в журналах друкуєте?
Хлест. Так, і в журналах друкую. У мене є багато творів: Весілля Фігаро, Роберт-дьявол, Норма… я навіть і назви їх позабував. Все це я написав випадково; я не хотів писать, але театральна дирекція просить: „будь-ласка, напиши що-небудь“. Думаю собі: добре, брате, напишу. Сів і в один вечір, здається, все написав, — всі здивувались. У мене легкість думок надзвичайна. Все те, що було під найменням барона Брамбеуса, Фрегат Надежда і Московський телеграф… все це я написав.
Ганна Андр. А, так це ви були Брамбеусом?
Хлест. Як же! Я всім їм виправляю статті. Мені Смердін платить за це сорок тисяч!
Ганна Андр. Певно і Юрій Милославський ваш твір?
Хлест. Так, це мій твір.
Ганна Андр. Я так і знала, зараз догадалась.
Марія Ант. Ні, мамочко, там написано, що це — Загоскина.
Ганна Андр. Ну от, я так і кажу, ти навіть і тут будеш суперечить.
Хлест. А так, це правда: то Загоскина, а є другий Юрій Милославський, — так то вже мій.
Ганна Андр. Ну, то я запевне вашого читала. А як гарно написано!
