Хлест. Е, ні, це вже занадто! Все залежить від, того, з якого боку хто і як дивиться на це. Коли, наприклад зупинишся тоді, коли саме треба гнуть від трьох кутів… ну, то що иншого. Ні, ви не кажіть, а іноді дуже приємно погуляти.
Город. Осмілюсь відрекомендувати мою семью: жінка і дочка.
Хлест. (кланяється) Дуже щасливий тим, що можу вас бачити.
Ганна Андр. Нам ще більше приємности, навіть велике щастя — бачити таку особу.
Хлест. (Хизуючись) Перепрошаю, моя пані ясна, навпаки, я маю велике задоволення бачити вас.
Ганна Андр. Як то можна! Це ви так говорите, бажаючи сказати комплімент. Милости прошу сідать.
Хлест. Біля вас стоять-вже щастя; а про те, коли вам так хочеться, я сяду. Який я щасливий, що можу сидіти біля вас!
Ганна Андр. Помилуйте! Я цього ніяк приняти не смію. Мені здається, що вам, після столиці, вояжирувати цілком неприємно.
Хлест. Ви не можете собі уявити — звикши жити, comprenez vouz, серед великого світу і, раптом, в дорозі: гостиниці, бруд, темнота. Колиб не такий випадок, який, признаюсь вам, мені (дивиться на Ганну Андрієвну і хизується перед нею) наче в нагороду за всі муки…
Ганна Андр. Так, я собі уявляю, як вам це неприємно.
Хлест. Але в цю хвилю мені дуже приємно.
