дить у блакитнім і Земляниченківка — теж в блакитнім. Ні, краще я одягну кольорову.
Ганна Андр. Кольорову?! Ти завжди говориш, аби суперечить. Тобі найкраще буде в блакитній, бо я хочу одягтись у палеву; я дуже люблю цей колір.
Марія Ант. Ах, мамочко, вам же зовсім не личить палева.
Ганна Андр. Що? Мені не личить палева?
Марія Ант. Не личить. Що собі хочете, а не личить, бо до такого кольору треба мати темні очі.
Ганна Андр. На тобі! А у мене хіба не темні очі? Навіть чорні. Таку дурницю каже! Як же не чорні, коли я гадаю про собе на трефову кралю?
Марія Ант. Ай, мамочко, та ви ж більше червона краля!
Ганна Андр. Дурниці каже, сущі дурниці. Я ніколи не була червоною кралею. (Розмовляючи ідуть вкупі аж за лаштунки). І вигадає таке неподібне! Червона краля! Бог зна що мелеш! (Коли вони вийшли, двері відчиняються. Мишка викидає з них сміття, а другими дверима входить Йосип з чамаданом на голові).
Йосип. Куди тут?
Мишка. Сюди, дядюшка, сюди.
Йосип. Постривай, перше дай трохи відсапнуть. Ох, життя моє гірке. На голодний живіт всяка вага важка.
Мишка. А що, дядьку, скажіть генерал швидко прийдуть?
Йосип. Який генерал?
