Хлест. (сам). Погано, це вже зовсім погано, коли й справді він нічого не дасть попоїсти. А хочеться, так хочеться, як ще, здається, ніколи не хотілось. Хіба пустить що-небудь з одежі? Штани, або що, продать? Ні, краще вже поголодати, за те приїхати до-дому одягнутим по Петербурському. Шкода, що Йосип не позичив карети. А добре було б під'їхати до-дому в кареті! Підлітаєш таким чортой-бісом до якого-сь там сусіди-поміщика до ґанку з лихтарями, Йосип сидить ззаду, одягнутий в ливрею! Уявляю собі, як би всі заметушились! Що таке? хто такий? Увійшов лакей (витягається, показуючи, буцім ввійшов лакей). — Іван Олександрович Хлестаков з Петербургу, прикажете принять? Вони, дурні куркулі, певно не знають, що то значить „прикажете принять?“ До їх, коли приїде який-небудь клишоногий поміщик, то так і лізе, як свиня в огород, прямо в гостину. До дочечки, такої гарненької, пухкенької, як пампушечка, підійдеш. „Вельможна панно, який я“… (потираючи руки, стукнувши ногою). Тьфу…аж нудить, так їсти хочеться.
Хлест. Ну, що?
Йосип. Несуть обідать.
Хлест. (Ляскаючи в долоні і злегенька підстрибуючи). Несуть, несуть, несуть…
Служка. Хазяїн звеліли переказать, що це вже останній раз дає обід.
Хлест. Що там: хазяїн, хазяїн! Плювать я хотів на твого хазяїна! Що там на обід?
