Сторінка:Гоголь М. Ревизор (1918).pdf/25

Ця сторінка вичитана
 
ЯВА 4.
Хлестаков, Йосип і трактирний служка.

Служка. Хазяїн веліли спитать, чого вам треба.

Хлест. А, здоров, брат. Як ся маєш?

Служка. Слава Богові.

Хлест. Ну що ж, як там у вас в гостиниці, все гаразд?

Служка. Хвалити Бога все добре.

Хлест. Багато є проїзжих.

Служка. Є, хвалити Бога, чимало.

Хлест. Слухай, милий друже, мені й досі не приносять обідать, так ти піджени там їх, щоб швидче подавали. Діло, бачиш, таке: мені після обіду треба буде де-що зробити.

Служка. Коли ж хазяїн звеліли нічого більше не давати в борг. Вони, навіть, сьогодня хочуть іти скаржитись городничому.

Хлест. За що ж скаржитися? Ну, ти — розумний хлопець — розсуди сам, треба ж мені що-небудь їсти, чи ні? Я ж так можу зовсім охлянуть. Мені, розумієш, страшенно їсти хочеться! Я не жартую.

Служка. Та воно так. А він каже: я йому їсти не дам, поки не заплатить за те, що поїв. Отак і каже!

Хлест. А ти, голубчику, його усовісти.

Служка. Як я його буду усовіщать?

Хлест. Ти скажи йому, що як же, мовляв, треба ж йому їсти що-небудь. Гроші — грошима… Він думає, що як йому, хамові, не попоїсти день-два — нічого, то так і другому. Що це за новина?!

(Служка й Йосип пішли).