Хлест. На, візьми. (подає капелюха й ціпочок). А, ти знову качався на ліжку?!
Йосип. Навіщо мені качатись? Що я не бачив вашого ліжка, чи що?.
Хлест. Брешеш, лежав; що я не бачу? всю-ж постіль помнято.
Йосип. Навіщо мені ваша постіль? Що, я не знаю, що таке постіль? У мене є ноги, я й постою. Навіщо мені ваше ліжко?.
Хлест. (Ходить по хаті). Подивись там, в кисеті, чи нема тютюну?
Йосип. Де там той тютюн візьметься? Вже чотирі дні, як останній попалили.
Хлест. (Ходить, потім говорить дуже й рішуче). Слухай… Ей, Йосипе!
Йосип. Що зволите?
Хлест. (Вже не так рішучо). Ти піди туди…
Йосип. Куди?
Хлест. (Голосом, зовсім не рішучим і не дужим, який близько до прохання). Та, вниз до буфету. Скажи… щоб зараз мені обідати дали.
Йосип. Ні, вже я й ходить не хочу.
Хлест. Як ти смієш, дурню?
Йосип. Та вже там, як хочете, все одно, хоч і піду, нічого з того не вийде. Хазяїн сказав, що більше вже обідать не дасть.
Хлест. Та як же він сміє не дати? От вигадки!
Йосип. Він не те що, а ще каже: до городничого піду. Що це справді? — каже: третій тиждень пан твій грошей не платить. Ти, каже, з твоїм паном — зло-
