Город. Це добре. Молодого легче буде обчеркнуть курячим зубом. Біда з старим чортом, а молодого від разу видко, чим він дихає. От що, панове. Ви готуйтесь кожен по своїй галузі, а я поїду сам, або хоч і з Петром Івановичем, так буцім об'їзжаю місто, а до гостиниці, мовляв, щоб довідатись, чи не зазнають приїзжі яких неприємностів? Ей, Свистунов!
Свистунов. До послуги.
Город. Біжи зараз за приставом, або стій, ти мені будеш потрібний. Пошли там кого-небудь, щоб яко мога швидче до мене пристава, асам вертайся сюди. (Квартальний біжить).
Арт. Пил. Ходім і ми, Амосе Федоровичу, справді, щоб не трапилось якої біди.
Ам. Фед. Але чого вам боятися? Ковпаки чисті надіть на хворих і кінці в воду.
Арт. Пил. Які там ковпаки? Хворим лікарь звелів габер-суп давать, а в мене по всіх усюдах так капустою тхне, що хоч носа затуляй.
Ам. Фед. А я таки цілком спокійний. Справді, кому прийде в голову охота згадати про повітовий суд. Ну, а коли й загляне в якийсь папер, то й життя своє прокляне. Я от п'ятнадцятий рік вже сижу на суддівськім місці, а як гляну в докладну записку, — тільки руками розвожу. Мені здається, що сам Соломон не розібрав-би, де там правда, а де — кривда. (Суддя, попечитель, директор школи і поштмейстер виходять і здибуються у дверях з квартальним).
Город. Дрожки запряжено?
Кварт. Готові, стоять.
