Сторінка:Гоголь М. Ревизор (1918).pdf/10

Цю сторінку схвалено

Город. Це ще нічого, — інкогніто кляте! Ну, як загляне: а, ви тут, мої лебедики, а хто — спитає — тут суддя? Ляпкин-Тяпкин! А давай-но мені сюди Ляпкина-Тяпкина. Хто попечитель богоугодних інституцій? Земляника! Давай сюди Землянику… Ось де болячка!

 
ЯВА 2.
Ті-ж і поштмейстер.

Поштм. Розтлумачте мені, панове, що, який чиновник їде?

Город. А ви хіба ще не чули?

Поштм. Та чув від Петра Івановича Бобчинського; він оце тільки що був у мене в конторі.

Город. Ну і щож? Як ви гадаєте, в чім тут діло?

Поштм. А щож тут довго думати: війна з турком, от і все!

Ам. Фед. Наче в голові у мене був: я теж саме думаю.

Город. Іменно. Обидва влучили пальцем в небо.

Поштм. Істинно, кажу, війна з турком. А все француз, а все француз підкручує!

Город. Яка там війна з турком?! Туркові чи скрутиться, а нам то, запевне, змелеться. Погано буде тільки нам. Це так, як зараз день на дворі. В мене лист єсть.

Поштм. Так ви ж так і кажіть. Тоді війни з турками не буде.

Город. Ну, що ж, як ви, Іване Кузьмичу?

Поштм. Та що там я. Як ви, Антоне Антоновичу?

Город. Щож я. Страху, правду кажучи, великого нема, а так трошки, начеб то… Купці та горожанство мене трошки бентежить. Кажуть, ніби я їм дозолив, а я їй-Богу, коли що і взяв з кого, то від щирого сер-