Сторінка:Гоголь М. Одруження (1938).djvu/93

Цю сторінку схвалено

Фьокла. Та куди б міг він подітись, ради не дам собі. В передній я весь час сиділа і не сходила з місця.

Ярина Пантелеймонівна. Ну, та й чорними сходами ніяк не міг пройти.

Кочкарьов. Як же це воно, хай йому лихо? Адже згинути, не виходячи з кімнати, теж ніяк він не міг. Хіба чи не сховався?.. Іван Кузьмич! де ти? Годі, не пустуй, виходь швидше! Ну, що за жарти такі? До церкви давно пора! (Заглядає за шафу, скоса скидає оком навіть під стільці.) Незрозуміло! Алеж ні, він не міг піти, ніяк не міг. Він тут, у тій кімнаті і капелюх, я його навмисно поклав туди.

Ярина Пантелеймонівна. Хіба чи не спитати дівчину, вона стояла весь час на вулиці, чи не знає вона часом… Дуняшко! Дуняшко!

 
Ява 25
Ті ж і Дуняшка.

Ярина Пантелеймонівна. Де Іван Кузьмич, ти не бачила?

Дуняшка. Та вони виплигнули у вікно. (Агафія Тихонівна скрикує, сплеснувши руками.)

Всі троє. У вікно?

Дунашка. Еге ж, а потім, як виплигнули, взяли візника й поїхали.

Ярина Пантелеймонівна. Та ти правду говориш?

Кочкарьов. Брешеш, не може бути!