Сторінка:Гоголь М. Одруження (1938).djvu/90

бив? Жив, жив, служив, ходив у департамент, обідав, спав, словом, був найпустіша і найзвичайніша людина у світі. Тільки тепер бачиш, які дурні всі ті, що не одружуються; а тим часом, коли роздивитись, яка велика сила людей перебуває в такій сліпоті. Коли б я був денебудь цар, я б дав наказ одружитися всім, всім до одного, щоб у мене в державі не було ні одного нежонатого чоловіка. Далебі, як подумаєш: через кілька хвилин — і вже будеш жонатий! Раптом зазнаєш такого блаженства, яке, справді, буває тільки хіба в казках, якого просто навіть не висловиш, та й слів не знайдеш, щоб висловити. (Після недовгої мовчанки.) Одначе ж, що не говори, а якось навіть робиться страшно, коли гаразд подумаєш про це. На все життя, — на цілий вік, як би там не було, зв'язати себе, і вже потім ні вороття, ні каяття, нічого, нічого, все скінчено, все зроблено. Вже ось навіть і тепер ніяк не можна назад податися: через хвилину і під вінець; втекти навіть не можна, — там уже й карета, і все стоїть напоготові. А невже, справді, не можна втекти? Як же, натурально, не можна: там у дверях і скрізь стоять люди; ну, спитають: чого? Не можна, ні! А ось вікно відчинене; що, якби у вікно? Ні, не можна. Як же! — і непристойно, та й високо. (Підходить до вікна.) Ну, ще не так високо, тільки один фундамент, та й той низенький. Ну, ні, як же, при мені нема навіть картуза.