Подкольосін. Так, ось хіба тільки що серця ще не відкрив.
Кочкарьов. От тобі й історія! Чому ж не відкрив?
Подкольосін. Ну, та як же ти хочеш, не поговоривши перше ні про що, раптом сказати ні з того, ні з сього: „Добродійко, давайте я з вами одружусь!“
Кочкарьов. Ну, та про що ж ви, про які дурниці балакали битих півгодини?
Подкольосін. Ну, ми поговорили про все. І, признаюсь, я дуже задоволений: з великим задоволенням провів час.
Кочкарьов. Та слухай, поміркуй ти сам: коли ж усе це встигнемо? Адже через годину треба їхати до церкви, під вінець.
Подкольосін. Що це ти, здурів? Сьогодні під вінець!
Кочкарьов. Чому ж ні?
Подкольосін. Сьогодні під вінець!
Кочкарьов. Та ти ж сам дав слово, сказав, що як тільки женихи будуть прогнані, — зараз готовий одружитися.
Подкольосін. Ну, я й тепер не відмагаюсь. Тільки не зараз же, місяць принаймні треба дати перепочинку.
Кочкарьов. Місяць!
Подкольосін. Так, звичайно.
Кочкарьов. Та ти здурів, чи що?
Подкольосін. Та менше місяця не можна.
