Агафія Тихонівна. Ах, далебі, ні!
Подкольосін. Ну, то, коли ні, то дозвольте мені й іншим часом, надвечір колинебудь…
Агафія Тихонівна. Дуже приємно.
Агафія Тихонівна (сама). Яка достойна людина! Я тепер тільки взнала його гаразд; далебі, не можна не полюбити: і скромний, і розсудливий. Так, приятель його тоді справедливо сказав; шкода тільки, що він так скоро пішов, а я б ще хотіла його послухати, як приємно з ним говорити! І, найголовніше, те добре, що зовсім не пустословить. Я хотіла була йому теж слівця два сказати, та, признаюся, страх узяв, серце так стало битися… Яка чудова людина! Піду розкажу тіточці. (Виходить.)
Кочкарьов. Та чого додому? Які дурниці! Чого додому?
Подкольосін. Та чого ж мені зоставатися тут? Адже я все вже сказав, що слід.
Кочкарьов. Отже серце їй ти вже відкрив?
