собі, дурна? Ну, де ж їй дружити, чи їй дружити? Ось я одружу, так одружу!
Жевакін. Невже? То ви можете не в жарт одружити?
Кочкарьов. Ще б пак! кого завгодно з ким завгодно.
Жевакін. Коли так, то одружіть мене з тутешнею господинею.
Кочкарьов. Вас! та навіщо вам дружитися?
Жевакін. Як навіщо? От, дозвольте зауважити, трошки чудне питання! а відома річ навіщо.
Кочкарьов. Та ви ж чули, в неї приданого нічого нема.
Жевакін. На нема й суду нема. Звичайно, це погано, а втім з отакою любенькою дівчиною, з її поводженням, можна прожити й без приданого. Невелика кімнатка (розмірює приблизно руками), отак тут маленька прихожа, невелика ширмочка чи якась отака ніби перегородка…
Кочкарьов. Та що вам у ній так сподобалось?
Жевакін. А сказати правду, мені сподобалась вона тому, що повненька. Я великий аматор жіночої огрядності.
Кочкарьов (поглядаючи на нього скоса, говорить у бік). А сам то вже не має чим похизуватись, неначе той кисет, з якого витрусили тютюн. (Уголос.) Ні, вам зовсім не слід одружуватися.