Яєчниця. Як це так, а кам'яний будинок?
Кочкарьов. Та то ж тільки слава, що кам'яний, а коли б ви знали, як його збудовано: адже стіни вимуровано в одну цеглину, а всередині всяке дрантя — сміття, тріски, стружки.
Яєчниця. Та що ви?
Кочкарьов. Звичайно. Хіба ви не знаєте, як тепер будують будинки? — аби лише в ломбард заставити.
Яєчниця. Одначе ж, будинок не заставлений?
Кочкарьов. А хто вам сказав? У тому то й справа, не тільки заставлений, а ще й проценти за два роки не виплачені. Та ще в сенаті є брат, який теж закидає оком на будинок, — сутяги такого світ не бачив, з рідної матері останню спідницю стяг, безбожник.
Яєчниця. Як же це мені старуха сваха… Ах вона бестія отака, недолюдок прокля… (В бік.) Одначе ж він, може, й бреше. Під найсуворіший допит старуху! і коли тільки правда… ну… я примушу заспівати не так, як інші співають!
Онучкін. Дозвольте вас потурбувати теж питанням. Признаюсь, не знаючи французької мови, надзвичайно важко судити самому, чи знає женщина по-французькому, чи ні. Як господиня дому, знає?
Кочкарьов. Ні бельмеса.
