Агафія Тихонівна. Я ще дуже молода, добродію… не маю ще охоти йти заміж.
Яєчниця. Даруйте, а сваха ж чого клопочеться? Та, може, ви хочете щось інше сказати, висловтеся… (Чути дзвінок.) Чорт би вас забрав! ніяк не дадуть ділом зайнятись.
Жевакін. Вибачте, добродійко, що я, може, надто рано. (Повертається і бачить Яєчницю.) Ах, уже є… Іванові Павловичу моє шанування!
Яєчниця (в бік). Провалився б ти з своїм шануванням! (Уголос.) То як же, добродійко? Скажіть одно лише слово: так чи ні?.. (Чути дзвінок; Яєчниця плює спересердя.) Знов дзвінок!
Онучкін. Може, я, добродійко, раніш, ніж слід, і наказує обов'язок пристойності (бачачи інших, скрикує і розкланюється.) Моє шанування!
Яєчниця (в бік). Візьми собі своє шанування! Лиха година тебе принесла, щоб тобі підломились твої підстругані ноги! (Вголос.) То як же, добродійко, вирішуйте: я людина на посаді, часу в мене небагато — так чи ні?
