лице, їй-богу! „Ось тобі“, каже, „твоя прибавка, відчепись, сатана!“ А платні все ж таки прибавив. Так що ж з того, що плюне? Інша справа, коли б була далеко хусточка, а то ж вона отут, у кишені — взяв та й утерся. (В сінях дзвонять.) Стукають: хтось з них, певно; я б не хотів тепер з ними зустрітися. Чи нема у вас там другого виходу?
Агафія Тихонівна. А як же, чорними сходами. Але я, далебі, вся тремчу.
Кочкарьов. Нічого, тільки присутність духу. Прощайте! (В бік.) Піду швидше приведу Подкольосіна.
Яєчниця. Я навмисне, добродійко, прийшов трохи раніш, щоб поговорити з вами на самоті, на дозвіллі. Ну, добродійко, щодо чину, я гадаю, вам уже відомо: служу колезьким асесором, маю ласку від начальників, підручні слухаються… бракує лише одного: подруги життя.
Агафія Тихонівна. Еге ж.
Яєчниця. Тепер я знаходжу подругу життя. Та подруга — ви. Скажіть навпростець: так чи ні? (Дивиться їй у плече, в бік.) О, вона не те, що, як бувають, худенькі німки — дещо є.
