Агафія Тихонівна. Та як же це зробити? якось соромно.
Кочкарьов. Чого ж соромно? Скажіть, що ви ще молоді і не хочете заміж.
Агафія Тихонівна. Так вони ж не повірять, почнуть питати: та чого, та як?
Кочкарьов. Ну, то коли ви хочете скінчити одним разом, скажіть просто: „йдіть геть, дурні!“
Агафія Тихонівна. Як же можна так сказати?
Кочкарьов. Ну та вже спробуйте. Я вас запевняю, що після цього всі вибіжать геть.
Агафія Тихонівна. Та це ж вийде вже начебто лайка.
Кочкарьов. Та ви ж більше їх не побачите, то хіба не все одно.
Агафія Тихонівна. Та все якось не гаразд… адже вони розгніваються.
Кочкарьов. Яка ж біда, що розгніваються? Коли б з того щось вийшло, тоді інша справа, а то ж тут найбільше, що котрийсь з них межи очі плюне, от і все.
Агафія Тихонівна. Ну, от, бачите!
Кочкарьов. Та що ж за клопіт? Адже іншим по кілька раз плювали, їй-богу! Я знаю теж одного: найкращої вроди мужчина, рум'янець на всю щоку; доти ліз і докучав своєму начальникові про прибавку до платні, що той нарешті не стерпів — плюнув у саме
