додати до цього ще огрядності Івана Павловича, я б тоді зразу ж зважилась. А тепер візьми подумай! просто аж голова почала боліти. Я думаю, найкраще кинути жеребок. Здатися в усьому на волю божу: хто викинеться, той і чоловік. Напишу їх усіх на папірцях, поскручую в трубочки, та й нехай буде, що буде. (Підходить до столика, виймає звідти ножиці і папір, нарізує білетики й скочує, говорячи далі.) Таке нещасне становище дівчини, особливо ще закоханої. З мужчин ніхто не зважить на це, і навіть просто не хочуть зрозуміти цього. Ось вони всі вже готові! Лишається тільки покласти їх у ридикюль, зажмурити очі, та й нехай буде, що буде. (Кладе білетики в ридикюль і мішає їх рукою.) Страшно… Ах, коли б бог дав, щоб вийнявся Никанор Іванович! Ні, чому ж він? краще ж Іван Кузьмич. Чому ж Іван Кузьмич? чим же погані ті інші?.. Ні, ні, не хочу… який вибереться, такий нехай і буде. (Шарить рукою в ридикюлі і виймає замість одного білетика всі.) Ух! усі! усі вийнялись! А серце так і тіпається! Ні, одного! одного! неодмінно одного! (Кладе білетики в ридикюль і мішає. В цей час входить тихенько Кочкарьов і стає ззаду.) Ах, коли б вийняти Балтазара… що це я! хотіла сказати Никанора Івановича… Ні, не хочу, не хочу! Кого призначить доля.
Кочкарьов. Та візьміть Івана Кузьмича, найкращий за всіх.
