французькому? Ні, я не мав щастя скористуватися з такого виховання. Мій батько був мерзотник, тварюка. Він і не думав мене вивчити французької мови. Я був тоді ще дитиною, мене легко було привчити, треба було тільки посікти як слід, і я б знав, я б неодмінно знав.
Жевакін. Ну, та тепер же, як ви не знаєте, що ж вам за користь, коли б вона…
Онучкін. А ні, ні. Жінка зовсім інша справа. Треба, щоб вона конче знала, а без того в неї і те, і се… (показує жестами) все вже буде не те.
Яєчниця (у бік). Ну, про це нехай клопочеться хто інший, а я піду та огляну знадвору будинок і флігелі, і якщо тільки все як слід, то цього ж вечора доб'юся діла. Ці женишки мені не страшні — народ щось надто миршавий. Таких молоді не люблять. (Виходить.)
Жевакін. Піти викурити люлечку. А що, чи не по дорозі нам? Ви де, дозвольте спитати, живете?
Онучкін. А на Пісках, у Петровському провулку.
Жевакін. Еге, буде кружно: я на острові, на 18-ій лінії, а втім все-таки я вас проведу. (Виходить з Онучкіним.)
Старіков. Ні, тут якось чванькувато. Ох, пригадаєте потім, Агафія Тихонівна, й нас! Моє шанування, добродії! (Вклоняється і виходить.)
