до нашого, то вийде близько місяця лютого: вийдеш, бувало, з дому — сонячно, а потім отак дощик, і дивишся, справді немов би дощик.
Яєчниця. Найнеприємніше, як у таку погоду сидиш сам. Жонатій людині зовсім інша річ: не нудно, а от як сам — то це просто…
Жевакін. О, смерть, справжня смерть!
Онучкін. Еге, це можна сказати…
Кочкарьов. Та що й казати! Просто мука! Життю не будеш радий, не доведи господи побувати в такому становищі.
Яєчниця. А як, добродійко, коли б довелося вам вибирати предмет? Дозвольте довідатись про ваш смак. Вибачте, що я так прямо. На якій службі ви гадаєте пристойніше бути чоловікові?
Жевакін. Хотіли би ви, добродійко, мати чоловіком людину, обізнану з морськими бурями?
Кочкарьов. Ні, ні! Найкращий, на мою думку, чоловік є людина, що майже сама управляє всім департаментом.
Онучкін. Навіщо ж упередження? Навіщо ви хочете знехтувати людину, яка, хоч, звичайно, служила в піхотній службі, проте вміє цінити поводження вищого товариства?
Яєчниця. Добродійко, розсудіть ви!
Агафія Тихонівна (мовчить).
Фьокла. Відповідай же, голубко. Скажи їм щонебудь.
