Ярина Пантелеймонівна. А як, добродію, на прізвище?
Жевакін. А лейтенант морської служби у відставці Балтазар Балтазарів Жевакін 2-ий. Був у нас ще інший Жевакін, так той ще раніш від мене вийшов у відставку: був поранений, добродійко, під коліном, і куля так чудно пройшла, що коліна самого не зачепила, а по жилі прошпигнула — неначе голкою зшило, так що, коли, бувало, стоїш з ним, усе здається, що він хоче тебе коліном ззаду вдарити.
Ярина Пантелеймонівна. Прошу ж вашої ласки сідати. (Звертаючись до Онучкіна.) А дозвольте довідатись, з якої причини?
Онучкін. По сусідству, знаєте. Перебуваючи в доволі близькому сусідстві.
Ярина Пантелеймонівна. Чи не в будинку купецької жони Тулубової, що навпроти, зволити жити?
Онучкін. Ні, я покищо живу на Пісках, проте маю намір згодом перебратися сюди, добродійко, у сусідство в цю частину міста.
Ярина Пантелеймонівна. Прошу ж уклінно сідати. (Звертаючись до Кочкарьова.) А дозвольте довідатись…
Кочкарьов. Та невже ви мене не пізнаєте (Звертаючись до Агафії Тихонівни.) І ви теж, добродійко?
Агафія Тихонівна. Скільки мені здається, зовсім не бачила вас.
