Іван Павлович. Та що робити! Я хотів був уже просити генерала, щоб дозволив мені зватися Яєчницин, та свої відрадили: кажуть, буде скидатись на „собачий син“.
Жевакін. А це, проте, трапляється. В нас уся третя ескадра, всі офіцери й матроси, всі були з прекумедними прізвищами; всі були з такими прізвищами, що, бувало, покійник командир Олексій Іванович говорив: „Ну“, каже, „в моєї 3-ьої ескадри чорт на хрестинах був, чи що?“ Помийкін, Ярижкін, Перепреєв лейтенант, а один мічман, і навіть добрий мічман, був на прізвище просто Дірка. І капітан, бувало: „Ей, ти, Дірка, йди сюди!“ і, бувало, з нього завжди пожартує: „Ех, ти дірка отака!“ говорить, бувало, йому.
Яєчниця. А, здраствуй, матінко!
Жевакін. Здраствуй, як ся маєш, серденько?
Онучкін. Здорові були, матінко, Фьокла Іванівна!
Фьокла (біжить похапцем). Спасибі, добродії, здорова, здорова! (Відчиняє двері, в сінях лунають голоси: Дома? — Дома. Потім кілька майже нечутних слів, на які Фьокла відповідає з досадою. Ач який!).
