трояндочка, вбрана: манішечка, хустиночка!.. З нами були й аглицькі офіцери; ну, народ такий самий, як і наші: моряки, і спочатку, справді, було дуже чудно — не розумієш один одного; але потім, коли добре обізналися, почали вільно розуміти. Покажеш, бувало, отак на пляшку або склянку — ну, відразу й знаєш, що це значить випити; приставиш отак кулак до рота і скажеш тільки губами: пих-пих — знаєш: люльку викурити. Взагалі, маю вам сказати, мова досить легка, — наші матроси за якихсь три дні стали цілком розуміти одні одних.
Іван Павлович. А прецікаве, як бачу, життя в чужих краях. Мені дуже приємно зійтися з людиною бувалою. Дозвольте довідатись: з ким маю честь говорити?
Жевакін. Жевакін, лейтенант у відставці. Дозвольте з свого боку теж спитати, з ким маю щастя розмовляти?
Іван Павлович. На посаді екзекутора. Іван Павлович Яєчниця.
Жевакін (недочувши). Та я теж перекусив. Знаю наперед, що шлях буде довгий, а пора холоднувата: оселедчика з'їв з хлібцем.
Іван Павлович. Ні, здається, ви не так зрозуміли: це моє прізвище — Яєчниця.
Жевакін (вклоняючись). Ах, вибачте, я трошки недочуваю. Я, далебі, думав, що ви зволили сказати, що поснідали яєчнею.
