у 814 зробив експедицію навколо світу, і ось тільки на швах трошки потерлось; у 815 вийшов у відставку, тільки перелицював; вже десять років ношу, досі майже новий. Дякую, серденько, м… кралечко! (Посилає їй поцілунок рукою і, підходячи до дзеркала, злегка скуйовджує волосся.)
Онучкін. А як, дозвольте довідатись, Сіцілія, — от ви зволили сказати — Сіцілія, хороша це земля Сіцілія?
Жевакін. А, чудова! Ми тридцять чотири дні там пробули; краєвид, я вам скажу, чарівний: отакі гори, тутечки деревце якенебудь гранатне, і скрізь італьяночки, такі трояндочки, отак і хочеться поцілувати.
Онучкін. І добре освічені?
Жевакін. Чудово! Такі освічені, як ось у нас хіба тільки графині. Бувало, підеш вулицею — ну, російський лейтенант, натурально, тут еполети (показує на плечі), золоте шитво, і отак красунечки чорномазенькі — адже в них біля кожного будинку балкончики і покрівлі, ось як оця підлога, зовсім плоскі. Бувало, отак дивишся, і сидить тобі отака трояндочка… Ну, натурально, щоб не осоромитись… (Вклоняється й розмахує рукою) і вона отак тільки. (Робить рух рукою.) Натурально, вбрана: тут у неї якась тафтиця, шнурівочка, жіночі різні сережки… ну, одно славо, такий ласий шматочок…
Онучкін. А як, — дозвольте ще вам
