ти, собача дочко!“ Та ще, матінко, вклеїв таке слівце, що й непристойно тобі сказати. Я миттю так і постерегла: е, та це, мабуть, поважний добродій!
Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто?
Фьокла. А ще Никанор Іванович Онучкін. Це вже такий велікатний, а губи, матінко моя, — чисто малина, зовсім малина — такий славний. „Мені“, каже, „треба, щоб молода була гарної вроди, вихована, щоб і по-французькому вміла говорити“. Так, тонкої поведінки людина, німецька штука; а сам то такий субтильний, і ніжки вузенькі, тоненькі.
Агафія Тихонівна. Ні, мені ці субтильні щось не теє… не знаю… я нічого не бачу в них…
Фьокла. А коли хочеш огряднішого, то візьми Івана Павловича. Вже кращого не можна вибрати нікого. Вже цей, нема що казати, пан так пан: може, і в ці двері не ввійде — такий славний.
Агафія Тихонівна. А скільки років йому?
Фьокла. А чоловік ще молодий. Років п'ятдесят, та й п'ятдесяти ще нема.
Агафія Тихонівна. А на прізвище як?
Фьокла. А на прізвище Іван Павлович Яєчниця.
Агафія Тихонівна. Це таке прізвище?
Фьокла. Прізвище.
