Кочкарьов. Ну, а як буде в тебе дружина, то ти, просто, ні себе, нічого не пізнаєш: тут у тебе буде диван, собачка, чижик якийнебудь у клітці, рукоділля… І уяви собі, ти сидиш на дивані, і враз до тебе пригорнеться молодичка, гарнесенька така, і ручкою тебе…
Подкольосін. А, чорт, далебі, як подумаєш, які справді бувають ручки. Адже просто, братику, як молоко.
Кочкарьов. Куди тобі! Хіба в них тільки ручки!.. В них, брате… Ну, та що й говорити; в них, брате, просто чорт знає чого нема.
Подкольосін. А воно, сказати тобі правду, я люблю, як коло мене сяде гарненька.
Кочкарьов. Ну, бачиш, сам розкусив. Тепер тільки треба розпорядитися. Ти вже не турбуйся ні про що. Весільний обід і все інше — це все вже я… Шампанського менш однієї дюжини ніяк, братику, не можна, вже як ти собі хочеш. Мадери теж півдюжини пляшок неодмінно. В молодої, мабуть, є ціла купа тіточок та кумась — ці жартувати не люблять. А рейнвейн — чорт з ним, правда? а? Щождо обіду — в мене, брате, є на прикметі придворний офіціант: так, собака, нагодує, що, просто, не встанеш.
Подкольосін. Та годі тобі, ти так завзято берешся, немов би справді ось уже й весілля.
Кочкарьов. А чому ж би й ні? Навіщо ж відкладати? Адже ти згоден?