Кочкарьов. Іди, іди! Не тямиш нічого, не втручайся. Знай цвіркун свій припічок, — забирайся!
Фьокла. У людей тільки хліб відбиваєш, безбожник отакий! У таке паскудство втрутився. Коли б знала, нічого б не казала. (Виходить з досадою.)
Кочкарьов. Ну, брате, цієї справи не можна відкладати. Їдьмо.
Подкольосін. Та я ж іще нічого. Я так тільки подумав.
Кочкарьов. Пусте, пусте! Тільки не конфузься: я тебе одружу так, що ти й не зчуєшся. Ми от зараз же їдемо до молодої, і побачиш, як усе враз.
Подкольосін. Оце ще! Так би то вже зараз і їхати!
Кочкарьов. Та за чим же, скажи, будь ласка, за чим діло стало?.. Ну, розміркуй сам: ну, що з того, що ти не жонатий? Подивися на свою кімнату: ну, що в ній? Он невичищений чобіт стоїть, он цебрик для вмивання, он ціла купа тютюну на столі, і ти он сам лежиш як той байбак, цілий день на боку.
Подкольосін. Це правда. Ладу то в мене, я знаю сам, що нема.
