у дзеркало, де ти той сивий волос вигадала. Ей, Степан, принеси дзеркало. Або ні, стій, я піду сам. Оце ще, нехай бог боронить, це гірше, ніж віспа. (Вихолить у другу кімнату.)
Кочкарьов. Що Подкольосін?.. (Побачивши Фьоклу.) Ти чого тут? Ах, ти!.. Ну слухай, на якого чорта ти мене одружила?
Фьокла. А що ж тут поганого? Закону додержав.
Кочкарьов. Закону додержав! От велике диво — жінка! Без неї хіба я не міг обійтись?
Фьокла. Та ти ж сам причепивсь: одружи, бабусю, та й годі.
Кочкарьов. Ах ти лисиця стара!.. Ну, а тут чого? Невже Подкольосін хоче?..
Фьокла. А що ж? Бог благодать послав.
Кочкарьов. Ні? От мерзенний, аджеж мені нічого про це. Он який! Дивіться, будь ласка: нишком, а?
Подкольосін. Де ж той сивий волос, що ти брешеш? Ніякого нема сивого волосу.
Кочкарьов (підкрадаючись ззаду, лякає його). Пуф!
